Не просто Україна, а Україна-Русь. Як Михайло Грушевський захищає державні кордони?
(Рубрика «Точка зору»)
Ірина Костенко, Ірина Халупа
ТЕСТ НА ДЕРЖАВНІСТЬ
Пропонуємо зміцнити українські державні кордони вченням Михайла Грушевського. Оскільки їхня обороноздатність серйозно потерпає від міфів імперської історії.
Міф про триспальну колиску
От приміром, заїжджена московська байка про «спільну колиску» трьох братніх народів. Поза сумнівом, що саме через її згубний влив тисячі українських громадян дотепер (на восьмому році нинішньої війни) вважають Росію «братньою країною», а війну на Донбасі – нібито «громадянською». І тут нема чому дивуватись: хіба ж «брат», та ще й «старший» може бути агресором?
Дивуватись треба іншому: міф про так звану «спільну колиску» Михайло Грушевський блискуче розвінчав ще 1904 року у знаменитій статті «Звичайна схема «русскої» історії й справа раціонального укладу історії східного слов’янства».
Міф про «общерусскую» історію
Думки цієї статті покладені в основу його десятитомної «Історії України-Руси». І відтоді минуло вже понад століття, але хіба багато громадян України сьогодні знають про окремішність української історії від російської? Про те, що творцем тисячолітньої України-Русі (або ж Київської держави) був український етнос і що «общерусская» історія, яка буцімто почалася зі «спільної колиски» – це повна фікція?
Наведемо цитату з названої статті Грушевського: «Общерусскої» історії не може бути, як нема «общерусскої» народності… Ми знаємо, що Київська держава, право, культура були утвором одної народності, українсько-руської, Володимиро-Московська – другої, великоруської».
Ця інформація давно мала би стати прописною істиною для кожного громадянина України. Але не стала. Бо після проголошення незалежності імперський міф про «братню колиску» лишився живучим в українському інформаційному просторі і успішно продовжує обробляти голови не лише пересічних громадян, але, схоже, й перших осіб держави. Наведемо лише дещицю прикладів.
У брата можна і забрати
Хіба ж не «по-братськи» Україна озброїла Росію, віддавши їй задарма у 1990-х роках усю свою ядерну зброю та майже весь Чорноморський флот?
Чи коли за газовою угодою 2009 року українська влада погодилася купувати російський газ за воістину «братською ціною» – однією з найвищих у Європі, що призвело до колосальних втрат економіки держави.
Назву «Україна-Русь» необхідно закріпити в національному законодавстві
У 2014-му, коли «старший брат» окупував Крим та розпочав війну на Донбасі, очільники держави не наважилися назвати це агресією (як того вимагає міжнародне право та Статут ООН) і заморочили цивілізований світ загадковим словом «антитерористична операція».
І невідомо, скільки ще такого буде, якщо не покласти край імперській брехні про «братню колиску». Упоратися з цією бідою можна, зокрема, якнайширшою популяризацією вчення Михайла Грушевського.
Княжа Україна-Русь – не спільна, а українська спадщина
Бо для належної обороноздатності українських кордонів (а вони найперше починаються у головах громадян) вирішальне значення має інформація про те, що держава Україна веде свій родовід від тисячолітньої Княжої України-Русі, творцем котрої був український етнос – як це науково обґрунтував Михайло Грушевський.
А не з «общерусской» колиски братніх народів – «Кієвской Русі» чи «Дрєвнєрусского государства» – як про це бреше Москва і в чому їй бездумно вторує частина українського інформаційного простору (включно з Національними музеями).
